tytuł oryginalny: Pamfir
reżyseria: Dmytro Sukholytkyy-Sobchuk
występują: Oleksandr Yatsentyuk, Yelena Khokhlatkina, Ivan Sharan
kraj i rok produkcji: Ukraina/ Polska/ Francja/ Chile/ Luksemburg 2022
czas trwania: 100'
data premiery: 0000-00-00
original language: Ukrainian
Wirtuozerski thriller kryminalny, malowniczy karpacki western, a może ludowa baśń na sterydach? Entuzjastycznie przyjęty w Cannes „Pamfir” pełnymi garściami czerpie z kina gatunków, ale – podobnie, jak tytułowy bohater – łamie wszelkie reguły. Bo tylko w ten sposób można przetrwać w zdeprawowanym, przygranicznym świecie skorumpowanych glin i przemykających lasem przemytników. Skąpany w mgłach Bukowiny, zanurzony w tajemniczych lokalnych obrzędach i brutalnych lokalnych układach debiut Dmytra Sukholytkyy’ego-Sobchuka to nieoczywisty portret ukraińskiej prowincji, a zarazem uniwersalna opowieść o bezwarunkowej miłości. O synu, który chce być jak ojciec i ojcu, który zrobi wszystko, by syn nie poszedł w jego ślady.
Tytułowy Pamfir, niegdyś przemytnik, dziś robotnik zarabiający na chleb w Polsce, wraca do domu w Zachodniej Ukrainie. Chce spędzić we wsi doroczny karnawał, a przede wszystkim pobyć z żoną i synem. Nastoletni Nazar wpada jednak w kłopoty i ojciec zmuszony jest spłacić jego dług. Pamfir odnawia stare kontakty i przyjmuje ostatnie zlecenie. Nie wie, że wkracza w świat, w którym da się przemycić wszystko, z wyjątkiem dobra.
Jeden z najlepszych ukraińskich filmów roku mistrzowsko splata filmowe konwencje, pogańskie mity i ukraińską rzeczywistość. W „Pamfirze” migracja zarobkowa wydaje się jedyną szansą ucieczki od braku perspektyw i wszechobecnej korupcji – na lata rozdziela jednak rodziny. Pobrzmiewają tu też dalekie echa wojny, dopisując filmowi nowe, zaskakujące znaczenia. Bo choć nie mówi o niej wprost, wizjonerski „Pamfir” stał się metaforą obecnej sytuacji.
Віртуозний кримінальний трилер, мальовничий карпатський вестерн, а може, народна казка на стероїдах? З ентузіазмом прийнятий у Каннах, «Памфір» знятий за усіма законами жанрового кіно, але, як і його головний герой, порушує всі правила. Тому що лише так можна вижити у прикордонному світі, просякнутому тотальним беззаконням, повному корумпованих правоохоронців і контрабандистів, що скрадаються лісом. Скупаний у туманах Буковини, занурений у таємничі місцеві ритуали та брутальні тутешні порядки, дебют Дмитра Сухолиткого-Собчука є неочевидним портретом українського села, а водночас універсальною історією про безумовну любов. Про сина, який прагне бути схожим на батька, і батька, який робить усе можливе, аби син не пішов його шляхом.
Головний герой Леонід на прізвисько Памфір, колишній контрабандист, а сьогодні заробітчанин у Польщі, повертається додому, на Західну Україну. Він хоче побувати на щорічному карнавальному дійстві Маланки у селі, але насамперед провести час із дружиною та сином. Однак син-підліток Назар потрапляє у велику халепу, відтак його батько змушений сплатити борг. Памфір відновлює старі контакти й бере останнє завдання. Він ще не знає, що переступає межу світу, у якому контрабандою можна провезти все, крім добра.
Один із кращих українських фільмів року майстерно переплітає кіноумовності, язичницькі міфи та українські реалії. У «Памфірі» складається враження, що заробітчанська міграція – це єдиний шанс врятуватися від безвиході та повсюдної корупції, однак саме це на роки розлучає сім’ї. Чутно у стрічці й далекий відгомін війни, що додає картині нових, несподіваних смислів. І хоч про війну дослівно не йдеться, видовищний «Памфір» став метафорою поточної ситуації в країні.